Вже не зміниш ні пам’ять, ні пророчого сну,
від початку ти знала про даремні зусилля.
А вже потім про зраду і пекельну весну.
Не вини хоч себе за душевне безсилля.
Одного ти бажала – весен тільки на двох.
Не судилося разом. Не для вас квітнуть весни.
Зачини двері в спомин, тут безсилий і Бог.
Нині благослови днів потік безсловесний.
До життя пробудися і себе не карай.
Маєш руки і розум, значить, ти не каліка.
Все що зв’язано з ним, неодмінно стирай.
Лиш одне пам’ятай, кажуть справді, час – лікар.
