На плечі мені ти накинув рожеву заграву,
У сад запросив солов’я, щоб озвучив сонет.
Цей вечір обом нам сьогодні належить по-праву,
Бо ми влаштували коханню величний банкет.
Соромлячись, ніч забуває зірки увімкнути,
І нас оповив голубий довгожданий туман.
Бо в наших серцях – ні жалю, ні благання, ні смути:
Ми – Всесвіт кохання, без кривди й підступних оман.
Розлукою дня всі слова, наче сонцем зігріті.
Від дотику рук всі вони позбавляються сил.
І вітер мовчить, щоб не шкодити величі миті,
вінчанню двох душ без священика, свідків, кадил.
Солодкий нектар твоїх губ, наче райське видіння.
Безсоння стоїть, мов на варті святий оберіг.
Все вищим для нас видається небесне склепіння.
І ми летимо по розкриллю вселенських доріг.
Напившись снаги і натхнення на пишнім банкеті,
буденні стежки, що ведуть до нових перемог,
здолаємо разом, бо квітне на нашій планеті
Кохання, що ніжно в серцях ми плекаєм удвох.
