Куди ти дивишся, портрет?
Запитав його такий поет.
На тебе дивлюся, мій батьку,
Намалював мене на згадку.
Не відведу очей своїх від тебе,
Заговорив до тебе я вже ледве.
Ти гарний мій творець,
І ти творіння є вінець.
Ти присядь, є тут стілець,
Ти улюблений мудрець.
Я тебе теж намалюю,
І тобі картину подарую.
Чому прекрасний ти мовчиш?
Чого премудрий ти навчиш?
Чому відводиш погляд?
Розкрийно свій світогляд.
Ти для мене є художник,
Погляд чомусь тривожний.
Ти послухай що скажу́,
Бо я також посідаю красу.
Хляпнув художник чорнило,
Бо похвала його засліпила.
Роздер картину митець,
Бо я грішний а не Творець.
