Вільям Шекспір
СОНЕТ 2
Як сорок зим чоло візьмуть в облогу,
Красу глибокі зморшки зіпсують,
То стане юності наряд убогим
І всі його лахміттям назовуть.
І на питання: „Де твій цвіт краси,
Багатство юних днів куди поділось?”–
„На дні утомлених очей втопилось”, –
З пекучим соромом відповіси.
Достойніше звучали би слова:
„В моїх красивих дітях спадок мій,
Моя в них юна свіжість ожива,
В них оправдання старості моїй ”.
Нехай з роками і холоне кров,
Та в спадкоємцях оживає знов.
20.09.2010 р.
