Знаю я країну дальню,
де пропали дні смуткові,
де поля не покривають
кропива, кущі тернові.
Де зітхання, плач і стогін
не тривожать більше душу,
де суєт шуми пекельні
тишу, спокій не порушать.
Де панує мирний вечір,
де вночі немає бурі,
де купає серце мрії
у безмежності лазурі.
В цьому світі смутку й муки
я такий лиш світ кохаю.
Про ім’я захочеш знати –
«Самота» це називаю.
Димчо Дебелянов
Зная аз страна далечна
Зная аз страна далечна,
дето няма скръб горчива,
де не раснат из полята
остри тръне и коприва.
Дето стонове, въздишки
не смущават ти душата,
дето никога не стига
адски шум на суетата.
Дето вечер мир царува,
дето няма нощи бурни,
дето къпе се сърцето
в мили блянове лазурни.
В този свят на скръб и мъки
само този свят обичам.
Името му ще попиташ,
"Самота" се той нарича.
