Ти прийди, розбуди мене впору,
коли радості хвилі грядуть,
коли день урочисто йде вгору
над загублену в урвищах путь;
ти прийди і мені обережно
аромати у душу вливай,
і про радість та щастя безмежне
чародійницьку пісню співай.
І пробуджений нею я встану,
й сила світла зжене супокій,
і з тобою, о зірко жадана,
я занурюсь у синяву мрій –
у зіркове безмежжя полину,
погляд в золоті сонця втоплю,
полечу над безодні й долини,
повні мороку, суму й жалю.
О, прийди коли буде світати
і тоді лиш візьми мої сни,
уночі ж, ах, не смій турбувати
і опівнічний сон не жени.
І ще поки проміння не сходить,
сон солодкий хай сяє мені –
для мандрівця, що в мороці бродить
десь в безплідній пустій стороні.
Димчо Дебелянов
Отдих
Ти ела, разбуди ме тогава -
на великата радост в часът,
кога царствений ден ще изгрява
над изгубений в бездните път;
ти ела и болезнено нежно
аромат над душата разлей
и за радост и щастье безбрежно
чародейната песен запей.
Аз от нея пробуден, ще стана
и мощ светла ще бликне у мен,
и със теб, о зора възмечтана,
от лазурни мечти упоен -
ще летя към пределите звездни,
поглед в слънцето златно опрял -
ще летя над долини и бездни,
преизпълнени с мрак и печал.
О, ела ти при мене тогава
и тогава ме сал разбуди,
посред нощ, ах, недей ме смущава
и среднощний ми сън не куди.
И додето се раждат лъчите,
нека сладостен сън осени
мен - изгубений пътник в мъглите
на безплодни пустинни страни.
