Так я́кось в світі повелося,
Що править балом стали гроші.
А Гідність – вергли до підлоги,
Щоб витирать об неї ноги.
Звідтоді так вона й лежала.
Волоссям сльози витирала.
Але дограла ця платівка.
Піднялась Гідність із долівки
І вийшла на Майдан столиці –
Піднесена, червонолиця.
Вимо́гу склала – поважати!
Та кат велів кийка узяти
Й побить її, немов злодюжку.
І полила́сь кривава юшка
Обличчям, спиною, руками…
Не покорилася. Вулканом
Увись знялася, забурлила,
Свій дух прадавній відродила.
Не склав князько свої долоні.
Сидіть збирався він на троні
Ще довго і з царем сусіднім
Діла творити несусвітні.
У хід пішли погрози грізні
Про зашморг і клітки залізні.
Ловили Гідність, владу мали,
В катівні руки їй ламали.
Втікала, хоч у ранах тіло,
І знову на Майдан летіла.
А потім був четвер кривавий…
У Гідність із рушниць стріляли!!!
Хто боронить її узявся,
З вогнем і страхом обійнявся.
І сотня в небо шлях проклала.
Хто боронить її узявся,
З вогнем і страхом обійнявся.
І сотня в небо шлях проклала.
Та Гідність крил своїх не склала.
Розбила ката владні мури –
В нору заліз, неначе щурик,
Забравши цінності із банку,
Лишивши протяги на ґанку.
Нам дім тепер новий зводити,
Щоб Гідність гідно поселити!
Гарний вірш, Любо! Шкода, що у мене шкатулка переповнена... 
