Дятла Тука сум дістав.
В теплий край не відлітав
Восени, їв короїдів.
Випав сніг – він без обідів.
Десь би шишечок знайти.
Та куди за ними йти
Чи летіти, Тук не знав.
Тат тут зайчик прискакав,
Мовив дятлові він: «Друже,
Що гнітить тебе так дуже?»
«З’їв жуків я, плід калини,
Що росла біля долини.
Більш нема що дзьоб запхати.
От сосну би відшукати
В її шишках – насінинки.
Бачу їх, ковтаю слинки!
- Маю честь я, дятле, знати,
Де сосонки, як солдати,
Вишикувалися в ряд.
- О, новині цій я рад.
- То лети, друже, за мною.
- Вони близько?
- За горою.
Зайчик ноги в біг пустив.
Дятел крила розпустив
І за зайцем полетів,
Сосни ті невдовзі вздрів.
Уклонився він зайчиську –
Щиро-щиро, низько-низько
Й куцохвостому під ніс
Кілька насінин підніс.
Це побачив Лесь в ютубі.
«Я пишаюсь вами, любі!» -
Мовив і побіг завзято
Мамі каву готувати.