Вже гойдає небо на долонях
Розсипи перлинових зірок...
В шибку зазира моє безсоння,
Сни змотавши у тугий клубок...
Відчиню кватирку -хай заходить...
Колючіє морозцем ця ніч ;
І вітрисько водить хороводи ,
Розсипає осінь врізнобіч...
Вип'єм чаю із моїм безсонням -
Хай зігріє душу і слова...
Запульсує тихо в моїх скронях
Пісня ночі давня, вікова;
Безліч нерозпізнаних галактик...
Безліч нерозтрачених питань...
І паперу невеликий клаптик -
Пристань моїх мрій і сподівань...
І безсоння зазира у вічі
Поглядом довірливого пса :
Йти у холод вже страшніше вдвічі-
З тЕмінню зустрітись сам на сам...
Не жену: удвох нам веселіше...
Хай мене за руку потрима...
І сплететься у новому вірші
Я, моє безсоння і зима...
Любонько, ну як же ж ГАРНО... А я вчора провалилася у сон, вночі так добре пишеться, знаю по собі, тиша, ніхто не шарпає... Та чомусь Осінь для мене стала снодійним. Рада, що у Вас бувають все-таки ночі творчості, бо завдячуючи їм ми можемо насолоджуватися Вашими чудовими віршами.
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00