Ніч малює однаково чорним
кольорові будинки вночі,
Сон не йде, але хоч помовчи,
її дихання стало мінорним.
І ти злитися можеш на все,
і ти злитися хочеш зі світом,
щоб нічого не знати, лиш жити,
і пливти, куди доля несе.
Відкидаєш ти страх, метушню,
так як ящур свій хвіст відкидає,
та твій страх повсякчас відростає.
Хоч радієш ти кожному дню,
ніч нагадує - зовсім не щиро,
ти блефуєш, зізнайся собі.
Протилежності в кожній добі,
вісь любові малюють пунктиром,
ти ж наводиш, єднаєш в одне.
