Буває, розум грається в дражливість:
то що ж таке оте життя,
славетна його унікальність, особливість?
Говорить розум: це лише буття...
А серце не спиняє ліку,
у кожнім дні всотує життя,
у шепоті смертельному і немовляти крику,
початку і кінці постійного чуття.
А ще в безумстві випадків й обставин,
дитинства, юності, років... Років!
Любові, зради, вірності... Будов й обвалин,
самотності і безнадії, і повітряних замків...
Досягнутих вершин і пошуків одвічних,
віри і скептицизму, і розпачу німоти,
стражданні, болю і в шаленстві втішених,
немає слів щоб все було в їх повноті...
Якось так швидко дні біжать й нестримно:
ледь оглянешся,а вже кінець життя,
і в серці так буває зимно,
бо розум каже: це все лиш буття...
