|
Вона носила зелені або фіолетові колготки, а в нього були сині очі-вбивці, в яких вирувало море.
Він любив літо, а вона не виносила холод і любила тепло, що навіть у спеку натягувала на себе простирадло, щоб прикрити вухо.
Влітку він ставав схожим на папуаса, так його заціловувало сонце, ніс іноді лущився, а шкіра вкривався глазурованою скоринкою, яку хотілося лизнути.
А вона годинами їла вишні під деревом, слухала музику вітру, мріяла чи згадувала минуле.
Він умів літати, а в неї солодко свербіло між лопаток.
Вона не запам'ятовувала цін, а його не цікавило, що скільки коштує.
Він часто думав, що життя минає даремно, а вона ворожила - коли ж це життя почнеться.
Вона завжди любила його ім'я, а він якось намалював її овал обличчя та волосся, не знаючи, а просто слідуючи за внутрішнім і кладучи мазки олійної фарби.
Він знав про неї ще до того, як побачив, а вона тільки вчиться його відчувати, як якусь силу, що дрейфує між світами.
Він любить солодке, а вона - не приторна.
Вона хоче дитину, а він захоче дитину від неї.
Він гарний, але весь, а вона не розуміє, що теж.
У неї великі очі, а він у них відображається.
Він багато разів був зачарований, а потім розчарований, а вона зачарована ним.
Вона завжди вріже пальця, якщо наточити ножі, а він обожнює її руки.
Він дихає так тихо і потаємно, що в неї став гіперчутливий слух.
А коли він починає дихати шумно, як океан, у пориві почуттів, її зносить хвилею, як цунамі.
Він уміє мовчати, а вона вміє слухати.
Вона часто мовчить про нього, а він її слухає.
Вона любить все, що він робить, а він готовий робити для неї все.
Він бачив її уві сні в осінньому парку в кашеміровому пальті, а вона полюбила парки восени.
Він любить Джокека, а її улюблений Джокер – Леджер.
Він любить Джокера-Фенікса, а вона просто любить Хоакіна.
У нього винятковий смак у тому, що стосується жіночої краси, а вона не знає чоловіка красивішого.
Вона засинає, притулившись до нього, а він прокидається, притискаючи її до себе.
Він хотів її собі, а вона з першої секунди відчула, що його.
У чому ж негатив? (бо він обов'язково рано чи пізно трапляється)
У тому, що часом ми забуваємо, ким ми дихаємо і що нам не дихало без когось.
У світі доступності, метушні, достатку ... ми перестаємо цінувати те потаємне, що трапилося з нами одного разу, як диво.
Ми не оберігаємо це, перестаємо ставитися трепетно.
Іноді плутаємо звичайне з новим та яскравим.
Перестаємо відчувати людину, дивитися їй у вічі.
Припиняємо помічати знаки, цінувати моменти.
І забуваємо, що можливо твоя людина тільки одного разу промайне у твоєму житті і якщо ти впізнаєш її, то це щастя. Не всім воно дається.
Ми думаємо, що потім зможемо все виправити, але часом ми не можемо все виправити навіть зараз.
А як справи у моїх героїв - поки не можу вам сказати, якраз дивлюся цей фільм.
P.S. Вже подивилась, згодом розкажу вам, що там і як.
ID:
1031111
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Мініатюра
ТЕМАТИКА: Любовна та інтимна лірика
дата надходження: 19.01.2025 19:53:52
© дата внесення змiн: 19.01.2025 19:53:52
автор: Kлер Клер
Вкажіть причину вашої скарги
|
