Моя позиція в кімнаті це кут
Мої слова пустіші за вакуум
Бог, здається, забув за свій люд
І на нас з тобою йому також однаково
Коли солдат побачить салют
Чи згадає він про розірвану плоть?
Чому я не є цей солдат?
Чому саме ці люди вмирають, і чому саме ті люди живуть?
Твої очі бачили хаос
Серце в середині продовжує битись
Скільки часу ще має пройти?
Щоб знову в людство влюбитись?
Слово 'Пелюстка' звучить вже не так
Тепер розумію всі гострі кути
Десь над прірвою панічних атак
Зустрінуться два різні світи
Я правду бачу виразно і чітко
Я можу торкнутись до неї рукою
Цікаво, це в мене дах з'їжає непомітно?
Чи це світ стоїть вниз головою?
