Понесло сподівання мої, як слова телеграмні.
Чи побачать вони адресата, чи тільки, безокі,
Горобину, що губить плоди й споглядає на плями
Від розчавлених ягід, обтрушених вітром під ноги.
І безсилі в своїй сліпоті, неспроможні на більше,
На високих Дніпра берегах розійдУться в тумані.
Час від часу зітхаючи і проростаючи віршем
Про вітрила, про тебе, а ще - про мої сподівання.
