У нього не було серця...
У нього не було серця, у неї не було душі,
Вона дивилась в маленьке люстерце, він читав їй власні вірші,
Вони не мали нічого спільного, окрім ліжка і кольорових снів,
В яких йому здавалось, що трішки, але все ж він її любив.
Вона мешкала у центрі міста, а він у приміському селі,
Він був приватним таксистом, вона не працювала ніде взагалі,
Кожен раз, як вони зустрічались, ніч веселкою рясно цвіла,
Дуже дивно, але їй здавалось, що без нього вона не могла.
Він приходив до неї не часто, та залишався до ранку завжди,
Він приносив крапельку щастя і гамував передчуття біди,
Вона ніколи його не чекала, просто знала, що прийде вночі,
І одного ранку дала, йому власні від квартири ключі.
Він запитував себе - це надовго? Але розум підказував - ні,
Бо ж не може бути так добре, ну, єдине хіба, уві сні,
Вона навпаки сподівалась, що це буде на все життя,
І признатись собі боялась, що вже думає про дитя.
А потім його не стало, його забрала навіки війна,
І у ліжку з кольоровими снами, залишилась тільки вона,
І виходить, що серце було, бо що ж зупинилось тоді?
І вона це душею відчула, бо не кохає ніхто без душі.
ID:
1030710
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Воєнна лірика
дата надходження: 14.01.2025 16:22:25
© дата внесення змiн: 14.01.2025 16:22:25
автор: Костянтин Вишневський
Вкажіть причину вашої скарги
|
Щемний твір! 
