Ту крихітку, що зразу ж і у плач,
Ти, Боже, дав мені запам'ятати:
У білім світлі білої палати
Повіки стулені і пальчики зім'яті,
І сірий жгут, узятий в затискач.
Тендітне заховалося плече,
За щоку, смішно вмуляну рукою.
І перша мить блаженного покою:
Не чутно крику і не чутно болю,
Сльоза гаряча солодко тече.
Для поруху мені ще мало сил,
Та відчуваю, як вага на груди
Сопе старанно. Щастя не збагнути -
Життя нового перший плач почутий.
То ж слава Тобі, Боже!
В мене син.
Сьогодні я шепчу йому - пробач.
Раділа - син, а ще не знала - воїн.
Дала життя у час, щоб ріс для воєн.
Якби ж було пізніше... Божа воля
Для долі, де він воїн, не глядач.
...
Ти, сина давши, милістю зійшов.
То ж змилуйся його і захищати.
У білім світлі білої палати
Залишив пуповину нерозтяту,
Й по ній тепер моя тече любов.
Материнські почуття безмежні. То ж Божої опіки всім: і синам, і матерям особливо в цей час. 
