Кружляє сніг святково, тихо,
летить лапатий до вікна.
В палаті лащиться десь лихо,
знадвору крадеться весна.
Не про хвороби тут розмови,
частіш про внуків, жартома,
про магазини і обнови,
що вже наскучила зима.
Достатньо снігу, як для січня,
минула ціла низка свят.
А про кохання – тема вічна,
і актуальна й в сімдесят.
В судину капає «водичка»,
щоб напоїти серце вщерть.
Зайшла усміхнена сестричка,
хоч справ у неї круговерть.
Не знає лікар геть про втому,
він тут цілитель нам і друг.
Ще день і поспішу додому
перепочити від недуг.
Якась дитяча непокора,
в душі від радості кричу…
Ось, доберусь до монітора
потішусь словом досхочу.
