* * *
Сердечком жовтим скрапує свіча,
від подиху витають аромати.
Холодний чай з ромашки й м’яти,
ще досвіток мене так не стрічав –
у передранні тихий дощ почавсь.
Вже передумано незмірно дум,
віднайдено багато рішень,
невирішених знову більше.
Навіщо при свічах думки пряду,
прикликую то радість, то біду.
А винуватий мій похилий вік,
не знаючи куди він похилився,
нещастя у минулім вкрай напився,
на роздоріжжі нині опинився
непевно стримує років потік.
18.05.2020
