У нього не було серця

У  нього  не  було  серця...

У  нього  не  було  серця,  у  неї  не  було  душі,
Вона  дивилась  в  маленьке  люстерце,  він  читав  їй  власні  вірші,
Вони  не  мали  нічого  спільного,  окрім  ліжка  і  кольорових  снів,  
В  яких  йому  здавалось,  що  трішки,  але  все  ж  він  її  любив.
Вона  мешкала  у  центрі  міста,  а  він  у  приміському  селі,
Він  був  приватним  таксистом,  вона  не  працювала  ніде  взагалі,
Кожен  раз,  як  вони  зустрічались,  ніч  веселкою  рясно  цвіла,  
Дуже  дивно,  але  їй  здавалось,  що  без  нього  вона  не  могла.
Він  приходив  до  неї  не  часто,  та  залишався  до  ранку  завжди,  
Він  приносив  крапельку  щастя  і  гамував  передчуття  біди,  
Вона  ніколи  його  не  чекала,  просто    знала,  що  прийде  вночі,  
І  одного  ранку  дала,  йому  власні  від  квартири  ключі.  
Він  запитував  себе  -  це  надовго?  Але  розум  підказував  -  ні,  
Бо  ж  не  може  бути  так  добре,  ну,  єдине  хіба,  уві  сні,  
Вона  навпаки  сподівалась,  що  це  буде  на  все  життя,  
І  признатись  собі  боялась,  що  вже  думає  про  дитя.  
А  потім  його  не  стало,  його  забрала  навіки  війна,
І  у  ліжку  з  кольоровими  снами,  залишилась  тільки  вона,
І  виходить,  що  серце  було,  бо  що  ж  зупинилось  тоді?  
І  вона  це  душею  відчула,  бо  не  кохає  ніхто  без  душі.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030710
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.01.2025
автор: Костянтин Вишневський