Туман і холод — все накриває,
І тиша криком нас не злякає,
А душа вогонь собі збирає,
Бо правда є і вона лякає…
Мовчали гори, ріки і ниви,
А серце чекало особливе.
Ми — всі нездоланні землі діти,
Та весь вільний дух наш не побити!
Горіло небо, землю стрясало
І як сильний дощ наша кров текла,
Та все ж світло втікало від тепла,
Але компліментів було мало.
Вставали воїни, щоб радіти,
Несли у серці пам’ятні квіти.
Крізь чорний жах все будо важливе,
Здіймали вгору все неможливе.
Хай знає ворог: не залякає,
Живе наш вогонь, що не згасає.
Нам доля крила всі нарощає,
Нас не здолати — це кожен знає!
Мирослав Манюк
20.01.2025
