|
Багато віршів присвячено тобі,
Але вони, мов тіні у імлі.
Їх суть — як листя, змерзле у журбі,
Як дощ, що плаче в сутінках землі.
Багато квітів, зірваних руками,
Щоб згаснути у полум’ї розлук.
Їх пелюстки кружляють між вітрами,
Немов прощання, що зламало рук.
Багато спогадів, що ріжуть, мов ножі,
І кожен з них — це шрами на душі.
Ще стільки слів лишилося в чужині,
Що стали попелом у тиші, у пітьмі.
Багато зустрічей, що пахнуть сном,
І снів, що пахнуть втратою несхибно.
А час — мов привид, тихий ворогом,
Що між сердець розводить тіні дрібно.
Багато слів, багато мовчання,
І стежок, що у безвихідь ведуть.
Так стрімко... Мало часу на прощання,
І наші світи назад не повернуть.
Багато всього, та бракує тепла,
Що обіймало й рятувало з краху.
І навіть коли вже на серці зола,
Я знав: любов була, але без страху.
Але минуле вже тепер нема —
Лиш павутиння вицвілих надій.
І тиша. Як суддя. Вона німа,
Та ставить крапку посеред брудних подій.
Тепер ми інші. Час усе зітре.
І тільки вітер спогади розвіє.
Бо є в любові те, що не помре, —
Вона живе, коли прощати вміє...
ID:
1031255
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 22.01.2025 01:16:08
© дата внесення змiн: 22.01.2025 01:16:08
автор: AlexVIP
Вкажіть причину вашої скарги
|