Схилили коси, білокорі,
берези в тиші покаяння,
соромляться й мовчать, в покорі,
сповиті сонячним сіянням...
Ще вчора танцювали з вітром,
лишили сум сусідам соснам,
тепер притихли лукаво й хитро,
красуні граються у весни...
Допоки стан ще тонко-струнний,
і небо пестить ніжні крони,
залюблені у вік свій юний,
їх серце манить лик корони...
І віддадуть себе лиш вітру,
дощем заплакавши, по тому,
малюючи в серцях палітру,
відтінків сумовиту втому...
Беріз багато є у лісі,
один лиш вітер, вроди злодій,
погрався юністю в потісі,
і зник кудись, король цей гордий...
