Мені боляче думати що буде завтра
Моя пам’ять не скаже мені хто я є
Чи ще вчора війна було словом незграбним
Зараз кожен день _ свято що він настає
Кожне місто, квартира, сім’я і людина
Ми вмираєм що ранку і з ним повстаєм
Я не бачу кінця і не бачу початку
Моє серце розбилось, але віру несем
Я не бачу кінця , не згадаю початку.
Весь цей час промайнув як сторіччя життя
Але ж боремось, любимо, вірим в найкраще
Характерник не дарма пішов в небуття
І як жінка веліла, замість сліз я сміялась
І як пан наставляв не люблю москалів
І тепер не до бога ми всі позвертались
А до пращурів, відоьм і світлих голів
Заклинаю любити своїх і своє же
Закликаю боротись до болю , до сліз
Бо інакше на заході сонця і правди
Нашу волю в секунди обірве обріз
