Він такий, як і був: величавий, кремезний,
Не дитячий, дорослий, з граніту поріг.
Ніби всмоктував в себе талант величезний,
Що студенти привозили з дальніх доріг.
Там розлогі каштани свічками квітують,
Сосни шишки дарують і краплі смоли.
Ще дзвінок галасливий, який усі чують
І знання поколінь, що в цих стінах росли.
Дзеркала у фоє ловлять погляди наші,
Там сховалася юність старих вчителів.
Вони бачать крізь час, пам’ятають найкращих
І всміхаються тим, хто навчавчя в цих стінах і жив.
Кожну осінь для когось луна перший дзвоник,
Кожну весну останній в життя проводжає.
Тут те місце, куди я прийду, мов паломник,
Подивитись на тих, хто майбутнє в долонях тримає.
10.04.25р. Олександр Степан.
