Обійми – кайдани, що ріжуть до крові,
А губи – отрута, солодка в любові.
Ми всесвіт й безодня, ми рай – преісподня.
Ми гріх і прощення, ми - світ одкровення.
Ти – полум'я дикого, спраглого звіра,
А я мов піщинка у пащі вампіра,
Я мов краплина на дні океану,
Як поранений звір зализую рани.
Ці поцілунки – як вибух вулкану,
Гірчать на вустах, обпікають до ран.
Любов ця – отрута, що в жилах кипить,
Та як же без тебе навчитися жить?
Гойдалки пристрасті – вниз, догори,
То шепіт: «Залишся», то крик: «Геть іди!»
То ночі в екстазі, де світло сліпить,
То порожній світанок, що душу ятрить.
Я втомлена, зламана, стерта у прах,
Та знову до тебе лечу, ніби птах.
Ти губиш мене в лабіринтах своїх,
А я отруїлась у чарах твоїх.