Ну що, красуню, час поговорити…
Про те, як серце вміє ще боліти.
Про це життя, його круті шляхи,
Де легко втратиш і мрії і думки.
З тобою світ – інакший, без примар,
Тепліше день, спокійний як туман.
Ти – мов світанок, бо з душі не йдеш,
У серце світло з поглядом несеш.
Ти втомлена… Я бачу по очах,
А тиша мов ховає сльози й страх.
Та я з тобою, навіть крізь журбу,
Твоя підтримка. Я тебе люблю!
Час тебе ніжно в тиші обійняти,
Без зайвих слів – мов поглядом сказати.
Прошепотіти лагідно, немов дитина:
"Ти – моя підтримка, для душі перлина."
З тобою – світ інакший, не примарний,
У кожнім слові – спокій, утіха гарна.
Ти – як світанок, що приходить знов,
Несеш у серці світло і любов.
Тож підведися, посміхнись мені,
Нехай розтане сум твій у весні.
Життя ще стільки має нам віддати —
Лише повір й почнемо знов літати!
Ми подолаєм все – і бурі, і дощі,
Бо справжні друзі — поруч у душі.
Я завжди тут, в думках і наяву!
Тобі я серцем шепочу: «Люблю!»
