Срібним місячним пилом
покрилися стіни у спальні,
і казкова мозаїка враз
змалювалась на стелі.
Було тихо довкола, і тільки
фужери криштальні
несподівано й дзвінко
лунали, як грім у пустелі.
І малинові губи грайливо
напій скуштували,
і нектАровий відблиск на них
залишився миттєво...
Твої очі-смарагди солодкий
полон віщували,
тонка ніжка фужера тремтіла
між пальців чуттєво.
Врівноважено-чемний сьогодні,
мов той джентельмЕн.
Тільки погляд лукавий
так кличе, так манить на дно...
Ну а я, як не леді...
втікачка із диких племен,
поцілунок дарую, як
пристрасті перше зерно.
Я по атласній шкірі із
зЕрнят посію стежину...
І від вушка по шиї ось так
неквапливо мандрую...
Твоїх вуст, підкоривши
нарешті, найвищу вершину,
їхню палкість і ніжність
повільно, тихенько зцілую...
І зімкнеться довкола
із рук твоїх рідне кільце...
Я залИшусь у ньому
сьогодні до самого ранку.
Так п'янить мене, любий,
оте дивовижне слівце...
І "Кохаю" летить в темну ніч
вітерцем крізь фіранку...
І ми хочем забути,
що всюди володарем час.
Ми удвох тут назАвжди,
довіку... єдині...
Золотистим туманом
пробралося сонце до нас.
Заблистіли фужери,
покинуті на скатертині...
1.10.14.
Мелодію шукала довго і прискіпливо, приємно, що Вам припав до душі вірш з таким супроводом. 
Дякую 
