Мара Белчева, Сонет 6: Мовчу, тому що квіточка говорить
Мовчу, тому що квіточка говорить,
мовчу, тому що чую пташки спів:
бо, залетівши крізь вікно прозоре,
в моїй кімнаті чар осінніх днів.
А небо у пахкім смарагді бору
гойдає осінь наче уві сні,
і в лоні золотих її просторів
останню радість бачу вдалині.
Берези їй назустріч тягнуть віти,
їй трави найтихіші шлють привіти,
і папороть у бронзових листках.
В останній передсмертній насолоді
мовчить душа, закохана в природі
і в лебединих осені піснях.
Мара Белчева
Мълча, защото цветето говори
Мълча, защото цветето говори,
мълча, защото птичето ми пей:
промъкната през тихите прозори
във стаята ми есента се смей.
Небото й в смарагдените бори
във ароматна люлка се люлей -
и в лоното на нейните простори
последната ми радост ще узрей.
Брезите я посрещат със букети,
тревиците с най-тихите привети
и папратите с бронзови листа.
Заслушана в предсмъртната наслада,
мълчи душата ми от изненада
във лебедовий химн на есента.
