я до тебе прийшла даниною для твоїх земель
ти ж закинув мене у безодню загублених тиш
темні втомлені очі, апатія, сіра шинель
любий, ти падаєш чи летиш?
у вишневому рідному світі подейкують душі
за земного життя що убивці були і злодюжки
що карали й карались, себе загубили у глуші
йдуть до тебе у служки
ти лякаєш світи і жорстокістю і, навіть, дужістю
ти ламаєш мій світ і ламаєш мене заодно
я ж не можу побачити за пеленою байдужості
де ж в тобі дно
так й живеш. щоночі виконуєш темний обряд
добавляєш у чай трохи горя і трохи барвінку
та жорстість свою ти побачити можеш навряд
бо завжди винна жінка
*
я пройшла сорок вісім світів, тридцять дев'ять небес
я забула що гоже мені, що далеко не гоже
де б він там не блукав і яких не творив би чудес
благослови його, Боже
Помаранчева дівчинка
