Квітчастим ситцем розстелилось поле.
Казкові квіти полонять мій зір.
Яка краса, блаженство неозоре
Нелегкій долі, що наперекір.
Атласне небо вишите зірками.
До нього свої очі підведу.
Я з заздрістю милуюся хмарками.
Куди вони спішать? Все не збагну.
Заплутався у косах теплий вітер.
А я ховаю сльози і біжу.
Я знаю: ти душі моєї витвір...
Та все ж таки я вірю міражу...
Квіткове поле росами покрите.
Босоніж все біжу я навпросець.
В твоїй душі не все, можливо, вбите...
Як колеться пахучий цей чебрець.
Край неба загорівся. Вже світає.
Присіла трохи... Переводжу дух,
Та серце в безнадії калатає:
Густий туман закрив усе навкруг...
Дуже сподобалося,Надієчко! 
