Пробач мене, за що, не знаю,
Але прошу тебе прости.
Всі звинувачення приймаю.
А ти, як винна, відпусти.
Не можна зло тримати довго,
Бо стане черствою душа.
Усі ми ходимо під Богом.
У всіх у нас одна земля.
Не раз й тебе в житті прощали,
Бо ми усі не без гріха.
І очі радістю блищали...
Хіба твоя душа глуха?
Не раз уже прошу прощення!
Та буде це останній раз.
І хоч прийде колись прозріння,
Ти жалкуватимеш не раз.
Бо будеш жити непрощенним,
Якщо когось не зміг простить.
Не будь упертим, невблаганним...
Зумій вернути кращу мить...
такий душевний крик...по змісту - треба відпускати,тих,хто не вміє прощати або ж не хоче...і не винити себе,не каяти...ну що ж так стається,хоч і важко, і боляче,і душевнонезамінно...та нажаль,так є...
Вірш і життя прекрасне
і квіти для настрою... http://content.foto.mail.ru/mail/18lenchik18/_forums/i-77.jpg
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
