Спогад мій, спогад мій, що з мене ти хотів?
В повітрі осені прощальний літ дроздів,
І промінь сонця надокучливо світив
На ліс жовтіючий, де вітер шаленів.
Ми з нею вдвох ішли, неначе уві сні,
Волосся вітер плів і мрії чарівні.
Та раптом голосом схвильованим мені
Сказала: «Де були твої найкращі дні?»
Той голос ніжний був, мов ангельський, дзвінкий.
Їй відповідь була у посмішці моїй,
І білу руку я побожно цілував.
Ах! Перші квіти, ароматів джерело!
І з милим шепотом, немов струмок співав,
Це перше ніжне «так» з коханих уст зійшло!
*Ніколи більше (англ.)
Paul Verlaine
Nevermore
Souvenir, souvenir, que me veux-tu? L’automne
Faisait voler la grive à travers l’air atone,
Et le soleil dardait un rayon monotone
Sur le bois jaunissant où la bise détone.
Nous étions seul à seule et marchions en rêvant,
Elle et moi, les cheveux et la pensée au vent.
Soudain, tournant vers moi son regard émouvant
“Quel fut ton plus beau jour? “ fit sa voix d’or vivant,
Sa voix douce et sonore, au frais timbre angélique.
Un sourire discret lui donna la réplique,
Et je baisai sa main blanche, dévotement.
- Ah! les premières fleurs, qu’elles sont parfumées!
Et qu’il bruit avec un murmure charmant
Le premier oui qui sort de lèvres bien-aimées!