Константін Велічков, Царгородські сонети: Сонет VII
Чарівно сяє дивна ніч. Зірки
одна по одній із небес спадають.
Чарівно сяє дивна ніч. Думки
і мрії в серці трепетно сіяють.
О, Боже мій, за віщо ти послав
людину на страждання? Вічну тугу
чому для неї в спутниці ти дав?
Чому покинув душу на наругу?
Життя мій човен хмуро пропливає
У морі горя, бід, і сліз гірких;
зла буря без кінця його гойдає.
Чому ти ніч обсипав у зірки?
Чому в біду, що в ній життя минає,
примішуєш ці мрії і думки?
Константин Величков
Цариградски сонети Сонет VII
С омая чудна грей нощта. Звезди
една по друга сипят се в небето.
С омая чудна грей нощта. Мечти
и мен изгряват трепетни в сърцето.
О, боже мой, защо си обещал
човека на страдания? Тъгата
защо съпътница си нему дал?
Защо в горчила трови се душата?
Животът кораб мрачен е, кой плува
в море от сълзи, горести, беди;
безспир метежна буря го вълнува.
Защо нощта обсипва се с звезди?
Защо в бедите,сред кои минува
животът ни, примесват се с мечти?
