То не пісня моя так далеко летить,
Як той траурний дзвін, тужним гулом дзвенить, –
То не пісня моя –
Не співаю так я...
То зірвався так зойк в наболілій душі
І розплився кудись в тоскну стишену шир,
І поплив він у даль,
І таївся в нім жаль;
Зойком тихим поплив
Поміж колосом нив...
То не пісня моя –
Не співаю так я.
Своїм болем глухим у душі він людській
Зворушив, розбудив різних думоньок рій,
З ними знов полетів,
І відлунням гудів,
Розливавсь вдалині між драгви і боліт,
То під небо шугав, то зривався наспід.
І розпливсь – не шумить,
Як прожита та мить,
Що мигнула в житті
І злягла в забутті...
То не пісня моя –
Не співаю так я!..
Констанцыя Буйло
То ня песьня мая
То ня песьня мая так далёка ляціць,
Як хаўтурны той звон, гэтак шумна гудзіць, –
То ня песьня мая –
Не пяю гэтак я...
Гэта вырваўся енк з набалелай душы
I расплыўся кудысь сярод сумнай цішы,
І паплыў ён у даль,
І таіўся ў ём жаль;
Енкам ціхім паплыў
Між калосістых ніў...
То ня песьня мая –
Не пяю гэтак я.
Сваім болем глухім з дна душы ён людзкой
Зварушыў, спабудзіў рожных думачэк рой,
З імі зноў паляцеў,
Рэхам гулкім гудзеў,
Разліваўся ў далі між дрыгвы і балот,
То пад неба шыбаў, то кідаўся пад спод,
Аж расплыўся і сьціх,
Як пражыты той міг,
Што мігнуў у жыцьці
І прапаў ў забыцьці...
То ня песьня мая –
Не пяю гэтак я!...
