Я тебе вишила снами по білому,
Місячним променем в голці думок,
Крилами янгола в світі змертвілому,
Ключиком, здатним відкрити замОк.
Я тебе вишила сонячним зайчиком
В цупкості хмаровій стомлених днів.
Ось, подивись: мої сколені пальчики
Досі печуть у краплині громів...
Я тебе вишила бісером ніжності,
Подихом вітру у шепоті трав,
Блиском зорі в діамантовій сніжності,
Полум'ям вірності в світлі заграв...
Я тебе шила життя свого ниткою-
Кожен стібок, кожен шов осягла...
Серце тремтіло зів'ялою квіткою-
Вишити поруч себе не змогла...
знаєте є такі вірші від яких по тілу мурашки і сльози так і ллються ,це неймовірно ...хоча й дуже сумно...надіюсь цей біль вітерець змахне рукою і розвіє по шумних травах
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Бісером ніжності,
Ниткою справжності,
Подихом святості,
Блиском зорі...
Я відчуваю, ти поруч!
У вічності
Вірші твої -
То життя ліхтарі!
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я вишивала словами і римами
Те, що на серці і те, що в душі,
І гаптувала думками незримими
Рамку- обрамлення зі споришів...
Квітами ніжності образ уквітчаний,
Профіль із сонця й анфас...
Кожен стібочок не раз перелічений...
Рада знов бачити Вас!!!
... ех, відчувалась така емоційна напружність по всему віршу... так і чекав якогосьобриву ..... так і сталось .... дуже чуттєво та емоційно ... любля такі насичені роботи
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00