подрузі Оксані Пронюк "Світанок"
Ой, Світаночку, що на ґаночку,
Теплим променем в кожну шпарочку.
Ясним світелком, щирим дотиком,
На канапі, що грієш котика.
Свіжим запахом понад хатою,
То травичкою кострубатою,
Зелень-брунькою ледь розкішною,
То хмаринкою білосніжною.
Ой, Світаночку, ладна дниночко,
Втішне сонечко, як дитиночка.
Крає серденько, перша пташечка,
Пробудились дрібні ромашечки.
Потяглися синенькі квіточки,
Мов грайливий струмочок річечки.
За фіалками й первоцвітами,
За мімозами жовто-срібними,
Ранок зорі збирає у травах,
У діамантових диво-залах.
Ген, між соснами плай освічує,
Вітер яворці шепче віршами.
Це – Світаночок, втіха досвіта:
Із молитвою тихо мовлена,
І словечками та з усмішкою,
І ще з кавою пінно-білою.
З медом-пряником присолоджена,
Поцілунками приворожена.
Приголублена і потішена,
Біла днинонька – щира дівчина.
Ясна маківка, цвіт калиноньки,
Біла лілія, квіт шипшиноньки.
Яблуневого цвіту доволі,
Щастя й радості у твоїй долі!
Ой, Світаночку, що на ґаночку,
Теплим променем в кожну шпарочку.
В сонну хатоньку, в кожну душечку,
В тепле ліжечко і подушечку.
Добрий ранок! – усім добрим людям
Це наш Світанок земельку будить.
