Гаразд...топчи безжально ніжні квіти,
Руйнуй,вирубуй цвіт в слабкім єстві
Своїм важким чугунним черевиком:
З ночі до ранку,з ранку до зорі...
Ні,не виню тебе!Ти маєш повне право
Їх позривати,знищити...й піти.
Вони без тебе-всеодно б зів'яли!
І не змогли б ніколи розцвісти...
Тому ступай...без сумніву й сміливо!
Слізний ліміт є вичерпаним вщент...
Сльози замерзли й обпікають груди.
Діагноз-безнадійний пацієнт.
...Христинко ти так швидко ростеш, розумашка-комашка ти ... такий чуттєвий, емоційний ...сподобалось
Христина Рикмас відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Як на дріжджах,тобто? Де комашка?! Та де там!!Аяяй!Як негарно мені показувати свого довгого ширшавого язичка! Спасибі за ромашки для "розумашки-комашки"!
А картинка жахлива, псує картину вірша - замініть, а комент зітріть, я напишу ще раз про вірш.
Христина Рикмас відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі за таку високу оцінку вірша,тішусь,що зрозумілий вам...мені дуже приємно... А картинка...нехай псує,але вона-просто жахливо-гарна,я б сказала! Ні,я ваш коментар чудовий залишу,він мені подобається!