...колись, щоб подумати і побути на одинці з собою,Квіточці знадобилось три місяці і вона переїхала жити в одне містечко, де нікого не знала і ніхто не знав її-це був маленький райцентр,де не було навіть тролейбусів і грав тільки «колгоспник",ходила одна маршрутівка,а пішки його можна було перейти з одного кінця в інший за двадцять хвилин!Кожен вечір Квіточка приходила вечеряти в найкращий ресторан цього містечка,замовляла їжу,але не поклавши в рот ні шматочка:думала,думала, думала. Іноді писала,якісь обривки думок на папері,потім ніколи їх не перечитувала. Насолода від самотності була п"янкою і нелогічно захоплюючою! Квіточка насолоджувалась відчуттям ,що її наче не існує,тому що ніхто не впізнає в обличчя,ніхто не вітається і не запитує , як справи? Вона була як дівчинка-примара з якогось страшнючого фільму жахів,вона була і одночасно її не було....вона-дитя мегаполісу і натовпу,три місяці насолоджувалась фактично непомітно - невидимим ритмом цього містечка ,основним меседжем якого було "Зупинись! Спокій-то життя"
Вона любила безцільно бродити по вулицям:шарудіти, в такт серцю, листям під ногами;Мокнути, в тон думкам, під дощем. Гойдатись на єдиній дерев’яній гойдалці,що була в напівзруйнованому парку, в такт своїм емоціям. Дивитись вночі на небо, на якому фактично не було зірок і вони були недосяжно маленькі,небо дивувало,тому що Квіточка звикла бачити зовсім інше небо: на якому зірок міліони і вони так близько що до них можна доторкнутись,тоді вона вирішила,що у неба теж три місяці самотності. в той період вона полюбила туман і суміш запаху паленого листя і грибів .З обожненням ставилась до суворо-мовчазних таксистів ,які возили її по туманним трасам ,що пахли лісом. Блукаюче вечірнє таксі було її найулюбленішим місцем для думок….
Кожного ранку на величезній кухні вона пила чай, то був період без кави і без голосу,інколи Дівчинка дивувалася від звуку свого голосу! три місяці думок,три місяці самоти, три місяці мовчання,комусь потрібно три години, комусь три дні,а комусь три місяці...три місяці велися археологічні розкопки однієї душі, деякі висновки плавали на поверхні ,а деякі ховались так глибоко,що навіть всесвіт здавався семирічним хлопчиком,в порівняні з глибиною свідомості,яку старанно обслідували міліметр за міліметром,не пропускаючи жодного запитання і піднімаючи на поверхню всі до одненької відповіді....
...саме тоді раз і на все життя було визначено , що осінь пора роздумів і постійних пошуків власних відчуттів, що восени і тільки тоді,емоційна палітра почуттів хоч і зменшує свою кольорову гамму,але залишає найяскравіші і насиченні кольори,що розливаються рівними відтінками споглядання себе,малюючи цілісну картину сприйняття світу….
ID:
223347
Рубрика: Проза
дата надходження: 20.11.2010 11:30:36
© дата внесення змiн: 20.11.2010 11:30:36
автор: Рутенія
Вкажіть причину вашої скарги
|
