Відлунали вже останнії акорди жалю,
І серце ні за чим вже більше не болить.
Залишилась остання мить – прощання,
А потім все зупиниться, навіки замовчить...
Світ казки раптом став таким реальним,
І мрії розлетілися, мов дим...
Все начебто можливе стало неможливим,
Оповитим смутком самоти.
Я вдячна долі за той час, коли була щаслива –
Келих радості я випила до дна.
Моя любов, немов та птиця сизокрила,
Що б’є крилом, та все ж небес не досяга.