Ти мене почекай...
Не спіши опускатись
В сон свій глибокий.
Сон почекає нехай...
Я навіть крізь скло,
Бачу образ твій -
Сумний, кароокий...
Я до тебе іду,
Ні про що не питай:
Про вечірню звізду,
Про калиновий гай...
... Я до тебе прийду
Дивним місячним сяйвом.
І на очі твої покладу
Візерунки лазурного неба.
І не буде це зайвим...
Я легенько з губ знім́у
Вчорашню печальну помаду
І міфічним поглядом Феба *
Сприйму, як німу
Цю вчорашню пораду...
Я до тебе вже йду...
А може не треба
Серед ночі тебе турбувати,
Бо падає листя...
Під ноги лягає
Золотий листопад
І не можу я спати,
Я вертаюсь назад
Де стукіт сердець,
Де сплетіння рук...
А місяць...
Який молодець,
Пам'ятає цей звук...
Це пам'ять нутрує,
Тихцем вимагає
Душевності мук...
... А місячне сяйво
Творить казкову
Цю нічну серенаду
Та висохлі мальви
Про щось шелестять -
Під вікна манять
Мого серця принаду...
Це я заблудлий,
Нічний прохожий,
В цей день непогожий,
До серця твого притулився.
А серце, як молот...
І совість не глодже,
Як кістку пес,..
А душевності голод
Мені допоможе
Кинути килим
До твоїх ніг
Із сині небес
Та діамантових зір...
... Регочеться місяць
Дико,.. як звір...
Якби я міг
Відняти у нього
Вечірне небо...
А може без цього,
А може не треба...
Бо золотом пада
Під ноги листва
І тихо шепоче -
Ти моя Лада...
Так серце хоче
Зняти всі перепони,
Ти для нього принада...
І сипляться дзвони
Сріблом литва...
То лине мелодія,
А може листва...
Мелодія серця -
Стежками лягає
Посеред двора...
... Ти виглянеш в шибку
І серце заб'ється...
Мелодію швидко
Вітер листям знесе.
А тобі вже здається,
Що вітер від мене
Цю пісню несе...
... А мелодія л'ється
І сум цей вечірний
Місячним сяйвом
Об шибки б'ється
Й візерунком лягає
На твоє лице...
* - антонім Аполлона
Оценка поэта: 5 "А може без цього,
А може не треба...
Бо золотом пада
Під ноги листва
І тихо шепоче -
Ти моя Лада...
Так серце хоче
Зняти всі перепони.
Ти для нього принада..."
Д З В О Н А Р відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Чудеса робить місячне сяйво з людьми.
У місячну ніч в корінь міняємся ми...
Оценка поэта: 5
Та нехай помада залишається
Це Ваш вірш, Ви писали, кохана була з помадою? От і все. Як собі уявляли, так і намалювали. Ой, щось я розійшлась. Бибачте.
А вірш мені сподобався. Гарний, як картина.
Д З В О Н А Р відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Чудеса робить місячне сяйво з людьми.
Ой, щось я розійшлась. Бибачте. 
