Світлій пам’яті моєї бабусі
Катерині Пилипівні Скубій.
Стоїть бабуся Катерина,
В життям покручених руках
Тримає спечену хлібину,
Стікають сльозі по щоках.
Вона згадала тридцять третій:
Без листя липи й берестки,
В могилі син її Терентій,
За ним пішли туди й батьки.
Неначе небо й те голодне,
І до землі схилився тин.
Кругом чуже усе, холодне,
Та півсела пустих хатин.
Взяла тепленький ще шматочок,
Прикрила ніжно рушником
Й пішла тихенько в свій садочок,
Де вся рідня лежить рядком.
Старенька стала на коліна,
До неба очі підвела...
- Вставай же вся моя родино,
Я хліб свіженький принесла!..-
Ніхто не змусить Україну
Пустити роки в забуття,
Які поклали в домовину
Народ, що так любив життя...
