Істоти пірнають у небо
Затьмарене чорними хмарами.
Разом триматись на хвилях
Зовсім не важко. Жвавими
Міцними крилами збовтують прозоре повітря.
Танок єднає коло. Чи може то око чиєсь
Що мерехтить у зоряному світлі?
Вітер немов божевільний
Рве простір шматками минулого.
Небезпечний досвід, триває політ –
Лише наприкінці хвилювання відчули ми
Та більш нічого, - приречені бранці.
Я мушу йти, але сподіваюсь що ти
Як завжди розбудиш мене рано-вранці…
Ніч майже скінчилася.
То ж даремно лічити хвилинами
Численну безодню часу.
Натомість ми були б повинні
Запам’ятати не досить складне правило:
Ті істоти що здіймаються вище всіх
Мають повернутися до землі наодинці й останніми.
