Серце тішить відрада щодень,
Хоч байдуже проходиш ти мимо, –
Я навчивсь набиратись натхнень,
Упиваючись в тебе очима.
Хоч надія на близькість жива
І на вчинок підбурює й кличе, –
Не наважусь сказати слова,
Що в глибинах душі втаємничив.
Сам не знаю соромлюсь чому
Зупинити тебе і сказати,
Що не знаєш ти мову німу,
Адже знаків відправив багато.
Ось і зараз всміхнувся тобі
Я не ради якоїсь розваги,
Але очі твої голубі
Залишили це все без уваги.
Хоч боюся тебе, як вогню,
Я й надалі зітхаю мрійливо
І тобою одною лиш сню,
Сподіваючись щиро на диво.
Віктор Кучерук Німою мовою
Ну куди ті поділись часи,
Про котрі у книжках я читала?
Не вмлівали у них від краси,
А вбиралися в лати й забрало.
Не було на зітхання часу́
І на мову німу ту тим паче,
Зупинитись могло завчасу
Від меча, раптом, серце юначе.
Тож було все з коханням хутчіш,
На коліна упав перед нею,
На долоні каблучка і... вірш.
Як Вам, пане, ця давня ідея?