Вже так мало пишу. І малюю словами.
А колись. Так легенько складались рядки.
Тяжко змусити себе із роками,
в стислу риму -"прозору", складати думки.
Я так мало вдивляюся в небо і зорі,
в вітер, хмари, і в сонце, в дощі.
Все безбарвне, сумне, не загоює рани.
Загубила по клаптиках частки душі.
Я так мало живу, хоч завжди поспішаю.
В круговерті буття пролітають роки.
Дім, робота, сім'я, все те щастя. Я знаю.
Проте мало пишу і малюю думки.
Не іскрить, не пече і не рветься на зовні,
що глибоко в середині - тільки моє.
Не пишу чому очі сльозами повні,
І чому сивина .... не малюю...
Чуже...