Княгиня кохання й краси
Прийшла у мій сон серед ночі.
Я бачив її карі очі,
Як краплі живої роси.
Я бачив волосся, мов ніч,
Таке ж саме темне й сліпуче,
Що так мерехтіло блискуче
У сяйві запалених свіч.
І бачив палкі я вуста,
Чуттєві й, мов маки, червоні.
Той образ – неначе з ікони,
Немов би сама Чистота.
А що відчував я в ту мить,
Мабуть, описати несила:
Немов в мене виросли крила
Й нікому мене не спинить!
І ми обнімались крильми,
І ми цілувались без тями.
Зливались вуста із вустами
В полоні нічної пітьми…
Несила затримати час.
Вже стукає в вікна світанок
І я вже прокинувсь. Вже ранок.
Та образ в уяві не згас!
Княгиню кохання й краси
Шукаю відтоді в юрбі я…
І теплиться в серці надія
Побачити очі отії,
Як краплі живої роси.
