Присвята поетесі - "пейзажистці", яка "спеціалізується" на описах природних явищ, пір року, релігійних свят, домашньої ідилії тощо...
Люди казали : "Вона - поетеса,
Надіслана Богом з небес !"
Хоч оминала проблеми експресом,
Пейзажі проте любила без меж.
Люди казали : " Вона - неймовірна,
Слова тепліють мов плед !"
Був колись фет, що також подібно
Полем всотував "штучний мед".
Люди казали : "Вона як Костенко,
Скоро вибухне укрсучліт !"
Нам би ще вижити якось ментально
У ситуації, коли шкереберть.
Люди казали : " Вона є майстриня...
Зорі, квіти, молитви, сади !"
Так, звичайно, красиве годиться,
Якби не стільки довкола біди.
І знову складається твір мальовничий,
І знову запитую просто : " Ти - де ???"
"Там де спокій бубнявіє грЯде,
Там де ніколи ніхто не знайде..."
Слова артистичні втікали кудись,
Нужденні складали прохання увись.
Лиш під ногами розпливчастий слиз
Необережно капці нагриз.
Збірка - за збіркою, невтомний папір
Тримає тремкі навантаження.
Хоча якщо примружити зір,
Єдвабом затягує марення :
Бджола перетинчаста сіла на гілку,
Гірчичні цитринові барви пливуть.
Очі цікаві попалися в сітку,
Наче рибини від суші гребуть
До океану наввипередки.
Посади займали мушлі на дні...
Пораду шукали спраглі роти,
А знаходили люк уві сні.
Раптом накрила віхола кульбаб,
Аж знепритомнів божий раб.
Він уже, немов баобаб,
Виріс поміж затінку габ.
Вагітніють хмари під стріхою неба,
Знизу афери, війни, тортури.
Щоби носити звання "поета",
Гроші потрібні - жваві купюри.
Слави-слави, слави-слави
Бажали ніжні солодкі октави !
Та ліси дрімучі не спали -
Їх численні пеньки горювали...
Дощ ситуацію не освіжив,
Тільки напружив : хоч би не повінь.
Мамо, куди насправді я влип ?
Ну, точнісінько в ковід.
Не сприймайте серйозно усе.
Се художнє примхливе есе :
Хто кого куди затягнЕ -
Хто від кого швидше втече.
Додому-додому, додому-додому !
Клепати власну стихійну основу !
Годі блукати по краю чужому
Зі сполуками хитрого брому...
