Коли мене вб'єш, то прокинешся скутий, та ти не сумуй.
Не треба трагедій, це глюк в твоїй скрині, один на один.
Крізь нетри світів ти прийдеш у ту мить, де колись уже був.
Твоя надсвідомість панічно збунтує фортецею снів.
Коли ж я піду, ти на мапі життя намалюй мене знов.
Жбурни ту мотузку сумісністю слів і свого відчуття,
І поки є сенс, синім листям печалі встелюся я вздовж
Тебе площини ірреальністю дива під гомін уяв.
Ми наче ще тут, то ж кажу тобі пошепки: то був не ти,
І це таємниця. Без губ розповісти не вистачить слів.
Ми дивні обидва. Така бездоганність. То помста з глибин.
Із болю серцевого пазлу буття, мов намиста, зволів.
