ламає розум променистий
шукає помах вій вогнистих
тремтливих і самозаймистих
кохання земляного скарб
в світах немислених чигає
і рис свідомих набуває
у колах дивного розмаю
в коралах лісу з дивних фарб
у частках з каменю пророка
цілуй його швидка сорока
допоки вирва неглибока
серед меліси і сльози
в пелюстках кам’яного серця
ти дурно на скарби не сердься
над хвилями душі озерця
що обіймає грім грози
у довгих снах густих смеречих
таких довірливих й старечих
серед забутих гнізд лелечих
де ноги правди не знесуть
між давніх на скрижалях літер
де вже позбувся сили вітер
і заростає хмелем цвинтар
й чужого часу каламуть...
190723
