Танцюю уві сні з тінню твоєю –
адже втратив з тобою свій перший танець –
з тією, кому готовий щиро сказати «тебе кохаю»,
але тепер тихо промовляю – «я тебе відпускаю»...
Танець тихий в суцільній темноті некольорових снів –
в світі де музику поглинув сум – чути лиш подиху шум...
Танець примара в безлічі нереальних порожніх світів,
де довіку буде спогадів радість і реальності сум!
Танцюю і не хочу прокидатись, адже тут є ти,
адже тут я відчуваю і живу – твоє тепло зціляє мене...
Стоп, плівку зупиніть... То все брехня – то спогад – не ти,
але ж така реальна і жива... А тінь то я... Немає мене?
Танець тихий... Шурхіт повітря... Твоя рука в моїй руці...
Так, то все могло бути... Пробач... То все буде уві сні...
Уві сні де назавжди залишився день міста Лева...
Уві сні де назавжди в ритмі танцю сховається душа.
Але і цей танець має закінчитись... Заспівали птахи пекла...
Пора... Бувай світ примара – привіт реальність... Маска...
Думав я тебе сховав... Але ні – посмішку із плоті прорізаю!
Привіт кольоровий світ, що від сну ти тьмяніший!
