Тече річка невеличка біля водограю
Там Марічка бере воду, я її кохаю.
Я не знаю, як до неї слова підібрати,
Щоби якось ненароком, та й не налякати.
Ой, Марічко синьоока, спокій мій забрала;
Твоя врода мальована мене зчарувала.
І не знаю, що робити, як діяти маю,
Як зізнатись тобі мила, що тебе кохаю.
Ой, Марічко любко, та любов глибока
Я тебе кохаю, кралю синьоока!
У маленькому відерці вода плюскотіла
Я ішов й не міг зізнатись – душа заніміла.
Поки в собі я вагався, міркував тремтливо,
То Марічка підморгнула, та вчинила диво.
Ой, Марічко синьоока, душу відродила.
Твоя усмішка тремтлива мене окрилила!
Знаю добре, що робити, як діяти маю,
Буду подвиги вершити, бо тебе кохаю.
Ой, Марічко любко, та любов глибока
Я тебе кохаю, кралю синьоока!